ІНСТРУМЕНТАЛІЗАЦІЯ НАСИЛЛЯ В СУЧАСНІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ТЕОРІЇ: СПАДЩИНА БЕНЬЯМІНА ТА АРЕНДТ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню механізмів знеособлення насилля в сучасних системах автоматизованого управління крізь призму класичних філософсько-політичних концепцій. Мета роботи полягає у з'ясуванні того, в який спосіб теоретичні рамки, вироблені в умовах міжвоєнної кризи та тоталітарного досвіду, зберігають пояснювальний потенціал щодо цифрових трансформацій XXI століття та нових форм структурно анонімного примусу. Основу викладу складає порівняльний аналіз двох концептуальних традицій. Перша розкриває внутрішню суперечність правового порядку, який не регулює, а конституює і відтворює легітимований примус через розмежування установчої та охоронної функцій сили, а також через «спектральний» характер інституту, що одночасно застосовує й творить норму. Друга традиція зосереджується на антиномічності колективної дії та інструментального тиску, кваліфікуючи бюрократичне «нічиє правління» як найбільш тиранічну форму організації публічного порядку через структурну неможливість ідентифікації відповідального суб'єкта. Спільним для обох традицій є «біополітичний» вимір: занепокоєння зведенням людського існування до керованої біологічної даності, позбавленої виміру справедливості та свободи. Теоретичні позиції продукуются на феномен алгоритмізації прийняття рішень, де розглядаються три концептуальні моделі цифрового врядування – алгократія, алгоритмічне регулювання та алгоритмічне управління, – кожна з яких фіксує окремий вимір вбудовування авторитету в програмний код і виведення технічних імперативів за межі демократичного оскарження. Особлива увага приділена алгоритмічному профілюванню і превентивному контролю, що здійснюють вплив не на громадянина як суб'єкта, а на його статистичний двійник, що означає реалізацію примусу щодо ще не здійснених дій. У висновках обстоюється теза, що алгоритмізація не є тільки технічним удосконаленням управлінських практик, а є якісною трансформацією самої природи відповідальності та легітимності. Класична спадщина залишається аналітично необхідною, а подолання дефіциту підзвітності в умовах цифрового врядування потребує як нових правових інструментів, так і фундаментальної репoлiтизації суспільної дискусії навколо автоматизованих систем управління.